Історія друкарства: друкарські машинки

Друкарські машинки є важливим елементом історії друкарства, що революціонізували спосіб створення та поширення тексту. Вони слугували мостом між рукописним письмом і сучасними цифровими технологіями, впливаючи на індивідуальне та масове виробництво документів. Ця стаття досліджує їхню роль, еволюцію та вплив у контексті історії друкарства, включаючи технічні, соціальні та культурні аспекти.

Друкарська машинка — це клавіатурний пристрій для відтворення символів на папері. Вони були одним з найбільш поширених засобів складання текстової документації.

Історія розвитку друкарських машинок:

Історія друкарських машинок сягає 16 століття, коли вперше з’явилися ідеї механічних пристроїв для письма.

1714 рік:

Генрі Мілл (Англія) запатентував першу відому конструкцію друкарської машинки (хоча невідомо, чи був він реалізований).

1808 рік:

Пеллегріно Туррі (Італія) створив друкарську машинку для графині Кароліни Фантоні де Фівіззоно, але зразок не зберігся. Докази ж існування друкарської машинки Туррі існують і сьогодні — збереглися листи графині.

1829 рік:

Вільям Остін Берт патентує “типограф”, попередника сучасної машинки, але вона не набула широкого поширення.

1867 рік:

Крістофер Шоулз, Карлос Глідден і Самуель Соле (США) створили першу робочу друкарську машинку і ввели розкладку QWERTY, яка залишається стандартом для сучасних клавіатур. Вона мала розмір столу, друкувала лише великими літерами, а результат друку можна було побачити лише в наприкінці, оскільки папір закладався у середину машини й був недоступним друкарці для огляду.

1873 рік:

Компанія «Remington and Sons» почала масове виробництво перших друкарських машинок для продажу.

1878 рік:

«Remington and Sons» запатентували машинку з перемикачем регістрів (великі та малі літери). Марк Твен став першим, хто подав видавцеві надрукований на машинці твір («Пригоди Тома Соєра»). Проте, типографський історик Деррил Рер дійшов висновку, що першим таким рукописом став збірник автобіографічних оповідань Твена «Життя на Міссісіпі». Втім, сам він нічого не друкував — цю важку роботу виконувала друкарка, яка просто передрукувала написаний від руки твір за допомогою новітнього пристрою.

1950-1960-ті:

З’являються електричні машинки, а в 1970-1980-х — електронні з функціями корекції та пам’яті.

2011 рік:

Остання друкарська машинка була виготовлена на фабриці «Godrej and Boyce» в Мумбаї. Це знаменує кінець ери друкарськb машинок. Хоча двадцять років тому на підприємстві виготовляли понад 50 тисяч друкарських машинок на рік, за 2010 рік було продано лише 800 штук.

Хоча багато сучасних друкарських машинок мають одну з кількох подібних конструкцій, їх винахід був поступовим, розробленим численними винахідниками, які працювали незалежно або конкуруючи один з одним протягом кількох десятиліть. Як і у випадку з автомобілем , телефоном і телеграфом , кілька людей зробили свій внесок у ідеї та винаходи, які зрештою призвели до створення все більш комерційно успішних інструментів. Деякі історики кажуть, що сучасну форму друкарської машинки незалежно винаходили 52 рази.

Класифікація друкарських машинок:

• За габаритами:
  • Портативні.
  • Канцелярські.
• За типом приводу.
• За типом літероносія.

Особливості використання в СРСР:

Друкарські машинки в Радянському Союзі (включно з «українською» Ятранню) виготовлялись переважно з російським шрифтом. Для друку текстів українською мовою замість літер «і» та «ї» друкували цифру «1». Російські літери на шрифтовій колодці могли перепаювати, заміняючи їх на українські. Іноді це був своєрідний протест проти тотальної русифікації. Дисиденти на машинках передруковували самвидав і заборонену літературу. Тому друкарські машинки у СРСР брали на облік. Зразки шрифтів усіх друкарських машинок, відбитки літер яких мали мікроскопічні відмінності, зберігались у КҐБ, щоб у разі чого можна було вирахувати походження якихось «підривних» матеріалів.

У СРСР була популярна друкарська машинка 70 підприємства Robotron (НДР). Машинка друкувала 44 знаки, обладнана затискним та транспортним пристроями, які автоматично пристосовуються до типу палітурки - м’якого або твердого. Є клавіші пробілу і крокового повернення каретки, два важелі вивільнення папероопорного валу, важіль відключення затискного пристрою і кнопка включення обертання опорного валу з документами. Максимальний формат документа 220X 160 мм відповідає формату закордонного паспорта, мінімальний 150X110 мм — формату посвідчення особи.

В Україні у Кропивницькому діяв один з найбільших у Радянському Союзі заводів друкарських машин — «Друкмаш» (марка «Ятрань»). Технологію виробництва було куплено у західнонімецької фірми «Олімпія». З 1975 року дизайн «Ятрані» не змінювався жодного разу. Машинки “Ятрань” виготовлялися з 1975 до 1995 року. Завод виготовляв до 140 тис. машинок на рік.

Портативні ПМ призначені для індивідуального користування як у побуті, так і в установі. Як правило, вони мають неповну клавіатуру (менше 44 клавіш) і довжину рядка, що друкується, не більше 305 мм, масу до 6 кг і швидкість друку до 500 знаків/хв. Формат текстових документів, що складаються на машинках цього типу, не більше А4.

Характерним представником цього класу машинок є модель ВС-102 підприємства ІГВ (Угорщина)

А також одна з найкращих друкарських машинок Brother 750 TR

Серед видомих виробників друкарських машинок: Underwood Один із найвідоміших брендів, американська компанія, яка стала лідером у виробництві друкарських машинок на початку 20 століття. До 1939 року Underwood випустив п'ять мільйонів машинок. , Remington Американський гігант, який почав виробляти друкарські машинки ще в 19 столітті, але залишався ключовим гравцем протягом 20 століття. , Royal, Smith-Corona, Olivetti, IBM, Hermes, Adler Німецька компанія, яка виробляла надійні машинки, такі як Adler Tippa, що були відомі своєю компактністю і якістю. , Brother Brother зосереджувався на портативних моделях, таких як Brother JP-1, які стали популярними як у Японії, так і за кордоном , Canon, Nakajima.

Роль у історії друкарства

Друкарські машинки не були пристроями для масового друку, як друкарський верстат Гутенберга, але вони були формою друку для індивідуального використання. Кожен натиск клавіші спричиняв удар типового стрижня через стрічку з чорнилом, що переносило зображення символу на папір, подібно до способу дії друкарського верстата з рухомим шрифтом. Це робило їх частиною ширшого ланцюга друкарських технологій.

Особливо важливим був їхній внесок у підготовку документів для друку. Автори, журналісти та бізнесмени використовували машинки для створення рукописів, які потім надсилалися до друкарень для публікації.

Крім того, машинки використовувалися для створення оригіналів, які потім дублювалися різними методами, такими як копіювальний папір, мимеограф або духовий дублікатор. Наприклад, у школах вчителі друкували плани уроків або роздаткові матеріали на машинках, а потім використовували стенцили для мимеографа для виготовлення кількох копій. Це робило машинки частиною процесу друку в менших масштабах.

Вплив на видавничу справу

У видавничій галузі машинки стали невід’ємним інструментом для підготовки текстів. Вони стандартизували вигляд тексту, усуваючи проблеми з читабельністю рукописного письма. Це полегшило редакцію та перегляд, хоча корекція все ще вимагала переписування або використання коректурного паперу, на відміну від сучасних комп’ютерних технологій. Швидкість і ефективність, які забезпечували машинки, дозволили створювати довші та складніші твори, що сприяло розвитку літератури.

Соціальний і культурний вплив

Друкарські машинки мали значний соціальний вплив, особливо для жінок. Вони створили нові робочі місця, такі як посади друкарів і стенографістів, що дозволило жінкам входити на ринок праці в епоху, коли це було рідкістю. Це також підтримало боротьбу за виборче право жінок, надаючи їм інструменти для створення професійних документів. Культурно, машинки надихали письменників і художників, стаючи символом творчості та незалежності, що відображено в популярній культурі, наприклад, у зображенні письменників за машинками в фільмах і книгах.

Еволюція та спадщина

З часом машинки еволюціонували від ручних до електричних і електронних моделей, додаючи функції, такі як механізми корекції та пам’ять. Однак із появою персональних комп’ютерів і програм обробки тексту в кінці 20 століття їхнє використання зменшилося. Незважаючи на це, їхній вплив зберігся в дизайні клавіатур комп’ютерів, зокрема в розкладці QWERTY, і в ностальгічному сприйнятті, де їх цінують за тактильні відчуття та естетику. Розкладка клавіатури QWERTY, розроблена для друкарських машинок у 1870-х роках, залишається стандартом для комп’ютерних клавіатур.

Висновок

Друкарські машинки є невід’ємною частиною історії друкарства, представляючи важливий крок у технології виробництва тексту. Вони поєднали рукописне письмо з сучасними цифровими технологіями, впливаючи на створення документів і підготовку матеріалів для друку. Їхній спадок продовжує впливати на сучасні клавіатури та культуру, залишаючись символом минулої епохи.